Avtor: Anna Zamutovska / Автор: Анна Замутовска

V posľidňim časi ne hodnam zabŷty na totŷ rečiňa:
,,Vŷ z ďitmy bisidujete po rusyňskŷ? Mŷ sja z našŷma dohvarjame normalno.” 
,,Čekajte, doraz vam ďity piduť do školkŷ, tam už sja naučať normalno bisidovaty.”

Ne choču kritikovaty. No što sja ňa v tŷch debatach najvecej dotulylo bŷlo slovo normalne. Avtomatično jem sja rozpamjatala na definiciju normalnoho rozďiľiňa pravdepodobnosty iz štatistikŷ. Je typične svojim  grafičnŷm zobražiňom tzv. gaussovov kryvkov, kotra vŷhľadať jak dzvin abo jak kalapyk Napoleona. V seredyňi je horbok a až calkom na pravim i na ľivim kraju sja tot horbok znyžuje. Značiť, najvece sja toho zmistyť pid tot horbok, pid kalapyk. 

Slovo normalne mať v naukovim kontesťi kus inše značiňa, jak ho mŷ chosnujeme v denno-denňim žŷvoťi. V nauci ne je take proste dokazaty, že sja dašto rjadyť tŷm normalnŷm rozďiľiňom – treba na to dakiľko rachunkiv. 

No u denno-denňim žŷvoťi može každŷj z nas dokazaty, že naš jazŷk je normalnŷj, že bisidovaty s ďitynov po rusyňskŷ je tak isto normalne jak z ňov bisidovaty choc’ jakŷm inšŷm jazŷkom. A vsjahdŷ, vonkaj, i na publičňim fori, ne lem doma v svojij domašňij bezpečňij zoňi.

Rozvažaň nad slovom normalne už bŷlo napysanŷch mnoho. Ne choču sja zadumovaty nad tŷm, že čom dakotrŷj jazŷk je rachovanŷj za ,,normalňišŷj”. Holovňiša je tota bisida. Ci bisidujeme ku ďiťam, ku tŷm malŷm rozvyvajučim sja osobnosťam, blaho, z ľubvov, z porozumľiňom, z empatijov. 

Bo možeme barz prosto povisty, že toto, čoho je mnoho, što často vydyme i čujeme, na toto sоbi zvŷkneme a po časi to rachujeme za normalne. Je každoho osobnov ričov jakŷj štil vŷchovŷ sobi vŷbere, jaku bisidu zo svojima ďitmy zaprovadyť i to v jakŷm jazŷku sja ku nym pryhvarjať.

No kiď dašto praktikujeme lem za zapertŷma dverjamy, de nas nychto čudžij ne čuje, tak totu dorohu pid tot ,,normalnŷj” kalapyk sobi prodovžujeme. 

Vŷchova ďitej je barz važna i ťažka robota. V choc’ jakim jazŷku i choc’ jakŷm sposobom. Oj, tiko raz sobi povim to, že ne biruju i začinam zas’ od nulŷ. Choťila bŷm pidkripyty molodŷch rodyčiv, žebŷ ne padaly duchom, keď sja jim vydyť, že už ne birujuť. 

Žebŷ s’me sja ne vzdavaly i namahaly učity sja holovno jak komunikovaty z ďitmy, jak peredavaty svojim ďiťam ľubov, viru, jakosty, no i odnošiňa ku svojim koriňam. Žebŷ s’me bisidovaly z ďiťmy z porozumľiňom, z terpelyvosťov i išly jim u všŷtkŷm prykladom, holovno vonkaj na publičňim fori. 

Bo tam to bude na očach i v uchach, tam sja na to pryvŷkne i tam to ďistatne tot štatut normalnosty. Naďijam sja, že tak dajak sja nam može postupno podaryty normalnо vychovaty našŷ ďity.

НАШЫ НОРМАЛНЫ ДЇТИ

В послїднїм часі не годнам забыти на тоты речіня:
,,Вы з дїтми бісідуєте по русиньскы? Мы ся з нашыма догваряме нормално.” 
,,Чекайте, дораз вам дїти підуть до школкы, там уж ся научать нормално бісідовати.”

Не хочу крітіковати. Но што ся ня в тых дебатах найвецей дотулило было слово нормалне. Автоматічно єм ся розпамятала на дефініцію нормалного роздїлїня правдеподобности із штатістікы. Є типічне своїм  ґрафічным зображінём тзв. ґауссовов кривков, котра выглядать як дзвін або як калапyк Наполеона. В серединї є горбок а аж цалком на правім і на лївім краю ся тот горбок знижує. Значіть, найвеце ся того змістить під тот горбок, під калапик. 

Слово нормалне мать в науковім контестї кус інше значіня, як го мы хоснуеме в денно-деннїм жывотi. В науці не є таке просте доказати, же ся дашто рядить тым нормалным роздїлїнём – треба на то дакілько рахунків. 

Но у денно-деннїм жывотї може каждый з нас доказати, же наш язык є нормалный, же бісідовати с дїтинов по русиньскы є так істо нормалне як з нёв бісідовати хоць якым іншым языком. А всягды, вонкай, і на публічнїм форі, не лем дома в своїй домашнїй безпечнїй зонї.

Розважань над словом нормалне уж было написаных много. Не хочу ся задумовати над тым, же чом дакотрый язык є рахованый за ,,нормалнїшый”. Головнїша є тота бісіда. Ці бісідуєме ку дїтям, ку тым малым розвиваючім ся особностям, благо, з любвов, з порозумлїнём, з емпатіёв. 

Бо можеме барз просто повісти, же тото, чого є много, што часто видиме і чуєме, на тото собі звыкнеме а по часі то рахуєме за нормалне. Є каждого особнов річов якый штiл выховы собі выбере, яку бісіду зо своїма дїтми запровадить і то в якым языку ся ку ним пригварять. Но кідь дашто практікуєме лем за запертыма дверями, де нас нихто чуджій не чує, так тоту дорогу під тот ,,нормалный” калапик собі продовжуєме. 

Выхова дїтей є барз важна і тяжка робота. В хоць якім языку і хоць якым способом. Ой, тіко раз собі повім то, же не бірую і зачінам зясь од нули. Хотіла бым підкріпити молодых родичів, жебы не падали духом, кедь ся їм видіть, же уж не бірують. 

Жебы сьме ся не вздавали і намагали учіти ся головно як комуніковати з дїтми, як передавати своїм дїтям любов, віру, якости, но і одношіня ку своїм коріням. Жебы сьме бісідовали з дїтьми з порозумлїнём, з терпеливостёв і ішли їм у вшыткым прикладом, головно вонкай на публічнїм форі. 

Бо там то буде на очах і в ухах, там ся на то привыкне і там то дїстатне тот штатут нормалности. Надїям ся, же так даяк ся нам може поступно подарити нормално виховати нашы дїти.

Staťa bŷla publikovana u grekokatolyc’kŷm rusyňskŷm časopysy Artos č. 3/2023.
Статя была публікована у ґрекокатолицькым русиньскым часописи Артос ч. 3/2023.

Avtor titulnoj fotografiji: Katarína Ščigulinská
Автор тітулной фотоґрафії: Катарина Щіґулінска