Avtor: Anna Zamutovska / Автор: Анна Замутовска

Staťa bŷla publikovana u grekokatolyc’kŷm rusyňskŷm časopysy Artos č. 4/2022.

O ťim, že vojna je strašezna, ne treba any polemizovaty. No odkoly začala tota najblyžša kolo nas, zaevidovala jem paru zmin, a to ne lem tŷch ekonomično-političnŷch, kotrŷ i čerez mater’sku dovolenku sľiduju vo velykij miri. 

Takoj peršŷ dňi s’a mi často stavalo holovno v šori pry pokladňi v obchoďi, že s’a za mnov ľude obertaly, smotryly na mene, jakbŷ ňa sanovaly. Ja už si v holovy predumala jak jim šumňi pojasnyty, že ku svojij ďityňi v kočaryku bisidiju po rusyňskŷ, kiď bŷ s’a nahodov dachto oprosiv, z kotroj časty Ukrajinŷ jem prŷšla. 

No postupom času s’a mi čim dalše, tŷm časťiše stavala inakša rič. Kiď už bŷlo vonka tepľiše, na hrysku s’a kolo mojoho sŷnka pomalŷ každŷj deň hrala dajaka ukrajiňska ďitynka. Zo sŷnom s’me jich jakos’ “pryťahovaly”. Naša rodyna pomahala od počatku tak jak i druhŷ, pryspivaly s’me finančno, davaly s’me lachŷ, obuv, holovno ďiťskŷ riči, pomahaly s’me rodyňi, što pryšla bŷvaty do našoj bŷtovkŷ.

No jak naša baba hvarjať “každŷj ide ku svojomu”, tak i totŷ ďitočkŷ na hrysku može začuly paru slov, jak s’a dohvarjam zo sŷnkom po našomu, kotrŷm rozumyly, a už by kolo nas. Naj s’a ďity bavľať všŷtkŷ dovjedna, naj sobi žŷčajuť hračkŷ, ony sobi rozumľat často i bez slov. Toto najmenše, što možeme zrobyty je bŷty ku nym i ku jich mamkam mylŷ, naj s’a cholem kus čujuť ľipše. Tak jem i ja z jich mamkami perešmaryla paru slov.

V našij okoľici stričam po rus’kŷ bisidujučich Ukrajinciv, vse s’a tak nesmilo pozvidam ci bisidujuť po rus’kŷ a pojasňuju, že po ukrajiňskŷ ne znam, no ruščinu išči kus pamjatam z gimnaziji. Pobisidujeme o ďiťach, poradžu de jakŷj obchod, de blyz’ko suť ďiťskŷ ľikari, z dakotrŷma mamkami sobi už i zdravkame.

I v našij košŷc’kij katedraľi nastaly menšŷ zminŷ, prybŷly bohoslužiňa po ukrajiňskŷ, prybŷv svjaščenyk, kotrŷj s’a vernuv po dovhŷch rokach z Ukrajinŷ, prybŷly novŷ ľude. Šumňi to bŷlo vydno na Paschu jak bŷlo posvjačiňa jidel a jich košarykŷ bŷly na perše posmotriňa krasše oparadženŷ, vekšŷ, vece jidla i čerez totu bidu, z kotrov tu pryšly. 

Mynule čerez mirovaňa s’a ňa tot svjaščenyk, što vekšŷnov služŷť cer’kovnoslavjaňskŷ Službŷ Božŷ čerez tŷždeň, zvidať, že ci jem z Ukrajinŷ? Može začuv, jak malomu pojasňuju v šori, že tu ďistane na holovku krestyk, poťim tam dame piňazi a tak poťim kolačik (proskurku). Abo može ňa už pamjatať, že zvŷknu chodyty sama z malŷm na totŷ liturgiji, taď ne musyme bŷty furt poobiďi na hrysku, kiď ňaňko išči v roboťi. Pojasňuju z usmiškov, že “ňi, no ja bisiduju po rusyňskŷ”.

Totŷ zminŷ nastaly i v šŷršim konteksťi. V jari 2022 nam pryšly vŷsľidkŷ zrachuvaňna žŷteľiv a ťišŷli s’me s’a z pozitivnŷch rozvyvaň trenďiv. No zminŷ jem vyďila i v takim zvŷčajňim žŷvoťi na seľi a od toho papir’ovoho trendu, žaľ, kus bočať.

Čerez ľito jak bŷlo teplo s’me chodyly veľo ku mojim babkam i ďidkovy na selo. Zvŷčajno s’a tam stavať, že domašňi ďity iduť po seľi a zdravkajuť “Dobrý deň/večer”. Zo začudovaňom s’a prošu babŷ, ci to už s’a nyjak ne zdravkajuť any po našomu a už any po christijaňskŷ “Slava Isusu Christu”? 

Na toto mi ďido odpoviv pryhodov z obchodu, de strityv, chlopčika, kotrŷj je tu na vakacijach i že s’a mu vin pochvalyv z paru našŷma slovamy, no doma pered kamaratmy “ne bude bisidovaty tak po gadžovsky”. Takoj davam ďidovi radu, jak na druhŷj raz reagovaty i pojasnyty chlopc’ovy, že slovo “gadžo” je z romskoho jazŷka i mať dočista inakše značiňa, i kiď s’a v mistach často chosnuje v hanlyvŷm značiňu na ľudej, kotrŷ hovorjať dakotrŷm vŷchodňar’skŷm dijalektom.

No i u staršŷch ľudej vydno dakoly taku neznalosť i chaos. Napryklad, kiď sobi na Bukovij Hirci v časi odpustu nezainteresovano vŷslucham slova našŷch ľudej o svjaščenykovy, kotrŷj mav propoviď, že “už dočista hovoriť po ukrajiňskŷ”. A realita je taka, že propoviď bŷla od fundovanoho čolovika v spysovňij rusynčiňi. 

Abo kiď s’a jeden ujko, tyž Rusyn, ku mojomu sŷnovy pryhvaryv lamanov slovenčinov. Ja mu na toto odpovidam: “Ujku, znajte, že naša ďityna rozumiť po rusyňskŷ, choc’ vam toho išči veľo ne povisť.”

Bŷvšŷj režim nam zpered roku 1989 zochabyv povno negativnŷch pozostatkiv, kotrŷch s’a nažaľ išči furt ne zname cilkom zbŷty a kotrŷ s’a často ďistanuť i do publyčnoho žŷvota čerez medija. A ci robyme tŷch zmin malo? Što išči možeme zminyty, žebŷ každŷj, i starŷj ujko des’ na seľi, kotrŷj zažŷv časŷ ukrajinizaciji Rusyňiv, i chlopec’ z mista, de dumam, že v škoľi može čuv o vŷsľidkach zrachovaňa i o narodnostnŷch menšŷnach, rozumyly tomu pojmu dobri? 

Žebŷ rozumyly ťij sloboďi, kotra nam z toho vŷchodyť, rozumyly rozďil medži narodnostnŷm spysovnŷm jazŷkom i medži dijalektom. I žebŷ znaly o ťim, že naš jazŷk je kodifikovanŷj a hovoryty i pysaty nym ne je any “gadžovyna”, any ukrajinčina.

Ne s’me “lem” Rusynŷ. S’me “lem” tot bytŷj narod, kotrŷj musyť toho išči veľo pojasňovaty a dakotrŷ faktŷ vse znova i znova.

Prošu vas, mamkŷ, samoperše v tŷch našŷch “malŷch-velykŷch” mistach, ne haňbme s’a zo svojov ďitnov vs’ahdŷ na hrysku, v obchoďi, v cer’kvy i choc’ de bisidovaty po svojomu, ne bijme s’a uvesty totŷ oprosŷ na pravu miru, kiď s’a vas dachto oprosyť, že ci s’te z Ukrajinŷ. 

No holovno všŷtkŷ buďme solidarnŷ i mylŷ, ku každomu, ci bisiduje inšakŷm jazŷkom, abo inšakŷm dijalektom, ci pamjatať išči veľo z časiv ne tak davnŷch abo ci može chŷbovav dakotrŷj vŷznačnŷj deň v škoľi.

Avtor titulnoj fotografiji: Katarína Ščigulinská

Не єм з Україны, я єм “лем” Русинка

Статя была публікована у ґрекокатолицькым русиньскым часописи Артос ч. 4/2022.

О тїм, же война є страшезна, не треба ани полемізовати. Но одколи зачала тота найближша коло нас, заевідовала єм пару змін, а то не лем тых економічно-політічных, котры і через матерьску доволенку слїдую во великій мірі.

Такой першы днї ся мі часто ставало головно в шорі при покладнї в обходї, же ся за мнов люде обертали, смотрили на мене, якбы ня сановали. Я уж сі в голови предумала як їм шумнї пояснити, же ку своїй дїтинї в кочарику бісідію по русиньскы, кідь бы ся нагодов дахто опросів, з котрой части Україны єм прышла.

Но поступом часу ся мі чім далше, тым частїше ставала інакша річ. Кідь уж было вонка теплїше, на гриску ся коло моёго сынка помалы каждый день грала даяка україньска дїтинка. Зо сыном сьме їх якось “притяговали”. Наша родина помагала од початку так як і другы, приспівали сьме фінанчно, давали сьме лахы, обув, головно дїтьскы річі, помагали сьме родинї, што пришла бывати до нашой бытовкы.

Но як наша баба гварять “каждый іде ку своёму”, так і тоты дїточкы на гриску може зачули пару слов, як ся догварям зо сынком по нашому, котрым розумили, а уж би коло нас. Най ся дїти бавлять вшыткы довєдна, най собі жычають грачкы, они собі розумлят часто і без слов. Тото найменше, што можеме зробити є быти ку ним і ку їх мамкам милы, най ся холем кус чують лїпше. Так єм і я з їх мамкамі перешмарила пару слов.

В нашій околїці стрічам по руськы бісідуючіх Українців, все ся так несміло позвідам ці бісідують по руськы а пояснюю, же по україньскы не знам, но рущіну іщі кус памятам з ґімназії. Побісідуєме о дїтях, пораджу де якый обход, де близько суть дїтьскы лїкарі, з дакотрыма мамкамі собі уж і здравкаме.

I в нашій кошыцькій катедралї настали меншы зміны, прибыли богослужіня по україньскы, прибыв священик, котрый ся вернув по довгых роках з Україны, прибыли новы люде. Шумнї то было видно на Пасху як было посвячіня їдел а їх кошарикы были на перше посмотріня красше опараджены, векшы, веце їдла і через тоту біду, з котров ту пришли.

Минуле через мірованя ся ня тот священик, што векшынов служыть церьковнославяньскы Службы Божы через тыждень, звідать, же ці єм з Україны? Може зачув, як малому пояснюю в шорі, же ту дїстане на головку крестик, потїм там даме пінязі а так потїм колачік (проскурку). Або може ня уж памятать, же звыкну ходити сама з малым на тоты літурґії, тадь не мусиме быти фурт пообідї на гриску, кідь нянько іщі в роботї. Пояснюю з усмішков, же нї, но я бісідую по русиньскы.

Тоты зміны настали і в шыршім контекстї. В ярі 2022 нам пришли выслїдкы зрахуваньна жытелїв а тїшылі сьме ся з позітівных розвивань трендїв. Но зміны єм видїла і в такім звычайнїм жывотї на селї а од того папірёвого тренду, жаль, кус бочать.

Через лїто як было тепло сьме ходили велё ку моїм бабкам і дїдкови на село. Звычайно ся там ставать, же домашнї дїти ідуть по селї а здравкають “dobrý deň/večer”. Зо зачудованём ся прошу бабы, ці то уж ся нияк не здравкають ани по нашому а уж ани по хрістіяньскы “Слава Iсусу Хрісту”?

На тото мі дїдо одповів пригодов з обходу, де стрітив, хлопчіка, котрый є ту на вакаціях і же ся му він похвалив з пару нашыма словами, но дома перед камаратми не буде бісідовати “так по ґаджовски”. Такой давам дїдові раду, як на другый раз реаґовати і пояснити хлопцёви, же слово ґаджо є з ромского языка і мать дочіста інакше значіня, і кідь ся в містах часто хоснує в ганливым значіню на людей, котры говорять дакотрым выходнярьскым діялектом.

Но і у старшых людей видно даколи таку незналость і хаос. Наприклад, кідь собі на Буковій Гірці в часі одпусту незаінтересовано выслухам слова нашых людей о священикови, котрый мав проповідь, же “уж дочіста говоріть по україньскы”. А реаліта є така, же проповідь была од фундованого чоловіка в списовнїй русинчінї.

Або кідь ся єден уйко, тиж Русин, ку моёму сынови пригварив ламанов словенчінов. Я му на тото одповідам: “Уйку, знайте, же наша дїтина розуміть по русиньскы, хоць вам того іщі велё не повість.”

Бывшый режім нам зперед року 1989 зохабив повно неґатівных позостатків, котрых ся нажаль іщі фурт не знаме цілком збыти а котры ся часто дїстануть і до публичного жывота через медія. А ці робиме тых змін мало? Што іщі можеме змінити, жебы каждый, і старый уйко десь на селї, котрый зажыв часы українізації Русинїв, і хлопець з міста, де думам, же в школї може чув о выслїдках зрахованя і о народностных меншынах, розумили тому пойму добрі?

Жебы розумили тїй слободї, котра нам з того выходить, розумили роздїл меджі народностным списовным языком і меджі діялектом. I жебы знали о тїм, же наш язык є кодіфікованый а говорити і писати ним не є ани “ґаджовина”, ани українчіна.

Не сьме “лем” Русины. Сьме “лем” тот битый народ, котрый мусить того іщі много пояснёвати а дакотры факты все знова і знова.

Прошу вас, мамкы, самоперше в тых нашых “малых-великых” містах, не ганьбме ся зо своёв дїтнов всягды на гриску, в обходї, в церькви і хоць де бісідовати по своёму, не бійме ся увести тоты опросы на праву міру, кідь ся вас дахто опросить, же ці сьте з Україны.

Но головно вшыткы будьме солідарны і милы, ку каждому, ці бісідує іншакым языком, або іншакым діялектом, ці памятать іщі велё з часів не так давных або ці може хыбовав дакотрый вызначный день в школї.

Автор тітулной фотоґрафії: Катарина Щіґулінска