Avtor: Anna Zamutovska / Автор: Анна Замутовска

Oktober je mis’ac’ učtyvosty ku tŷm, kotrŷ perežŷvajuť svoju osiň žŷvota. A totŷ našŷ ďidove i babŷ abo skorej narodženŷ rodуči calkom senzitivno znošajuť jednu oktobrovu ,,istotu” a to je zmina času. 

”Zas’ s’a bude posuvaty hodyna, zas’ bude deň kurtšŷj…”, skaržŷly s’a mi naša baba. Ony jakos’ furt posuvaly ne čas, ale hodynu. Doperedu. Jak vŷšla u nas v Pyskurvc’ach neďiľna služba na 8:00 rano, baba nas pered odchodom na ružanec’ už o 7:03 budyly: “Stavajte do cer’kvy, už na vos’mu hodynu!” 

A kiď bŷla Služba Boža čerez tŷždeň o pjaťij popoľidne, baba už od obida maly na postelу pryrŷchtovanŷ lachŷ, bo „doraz treba ity do cer’kvy‟. Jak ďity s’me to ne znaly pochopyty, taď išči tiľko času majeme… No jak čolovik dorosne, napevno tot čas začne uvažaty inšak. 

V roboťi očamy popŷchať hodynu doperedu. Jak už mať ďity ta zas’ choče tot čas spomalyty, naj suť dovše takŷ malŷ i zlatŷ. No kolo vlastnoj rodynkŷ je jakos’ toho času na ďidiv i babŷ vse kus menše. Každa navščiva z mista nazad domiv na selo je dorohocinňiša, každŷj moment z nyma je jakos’ povňišŷj. Ne znam ci to je tŷm, že všŷtkŷ ,,starijeme” abo tŷm, že začiname pomalŷ rozumyty času tak jak ony. 

Posľidňi rokŷ beru zo sobov vse zapysnyk i diktafon, abo cholem nahravam na telefon. Jich, mojoho ďida i obydvi babŷ, jich sorodnykiv i kamarativ. Ďido s’a lem pros’ať ci jich dam i do radija a babŷ s’a vse utverdžujuť, ci jich tam dospravdŷ ne je vydno. 

To suť ony, totŷ našŷ ,,Ostatňi Мohykane Rusyniv”, kotrŷ ostatňi išči tradično žŷly, tradičnŷm žŷvotom v svojim pryrodnŷm seredovysku. A to ne lem z toho folklornoho abo etnologičnoho boku, ale i z boku virŷ i duchovnoho perežŷvaňa.

Moloda naša generacijo, iďte ku svojim starŷm rodуčam na navščivu, pozvidajte s’a jich na starŷ spivankŷ, na starŷ slova abo prypovidkŷ. Opros’te s’a jich na pryhodŷ z molodosty i na denno-dennŷ ťažkŷ robotŷ, kotrŷ mŷ už dnes’ ne musyme robyty. 

Uvydyte jak s’a može i samŷ od sebe rado rozbisidujuť i na kiľko interesnostej sobi odrazu spomjanuť. Zrobte sobi spomynku do toho svojoho mobilu, kotrŷj s’te zvŷknutŷ furt maty kolo sebe. Posmoťte s’a na jich vŷroblenŷ rukŷ i do jich očej, v kotrŷch vydno kiľko mnoho sobi perežŷly. 

Všymjate, že pro nych ne je prykazane abo neprykazane svjato, že choďať ne lem na Službu Božu, ale i na ružanec’, večurňu abo i na utriň. Jak majuť všŷtko v učtyvosty i vse s’a kolo každoho kresta i pered každŷm jidlom perekresťať. Jak s’a vse pomoľať, kiď dzvoňať dzvonŷ, jak rano ne vstanuť any večur ne ľažuť bez molytvŷ i pomoľať s’a ne až jak už ,,horyť”, no i kiď suť zdravŷ i ,,nyč jim ne je”.

Posuňte sobi hodynu v tŷch svojich nabytŷch programach i iďte za svojima ďidamy, babamy, rodyčamy,… Bo i Svjate pis’mo nam čerez starozavitnu knyhu Propovidateľa prypomynať, že “Všŷtko maje svij čas…”

Staťa bŷla publikovana u grekokatolyc’kŷm rusyňskŷm časopysy Artos č. 4/2023.
Avtor titulnoj fotografiji: Katarína Ščigulinská

ПОСУВАТЬ СЯ ГОДИНА АБО ЧАС?

Октобер є місяць учтивости ку тым, котры пережывають свою осінь жывота. А тоты нашы дїдове і бабы або скорей народжены родічі цалком сензітівно зношають єдну октоброву ,,істоту” а то є зміна часу. 

”Зась ся буде посувати година, зась буде день куртшый…”, скаржыли ся мі наша баба. Они якось фурт посували не час, але годину. Допереду. Як вышла у нас в Пискурвцях недїльна служба на 8:00 рано, баба нас перед одходом на ружанець уж о 7:03 будили: “Ставайте до церькви, уж на восьму годину!”.

А кідь была Служба Божа через тыждень о пятїй пополїдне, баба уж од обіда мали на постели прирыхтованы лахы, бо „дораз треба іти до церькви‟. Як дїти сьме то не знали похопити, тадь іщі тілько часу маєме… Но як чоловік доросне, напевно тот час зачне уважати іншак. 

В роботі очами попыхать годину допереду. Як уж мать дїти та зась хоче тот час спомалити, най суть довше такы малы i златы. Но коло властной родинкы є якось того часу на дїдів і бабы все кус менше. Кажда навщіва з міста назад домів на село є дорогоціннїша, каждый момент з нима є якось повнїшый. Не знам ці то є тым, же вшыткы ,,старієме” або тым, же зачінаме помалы розумити часу так як они. 

Посліднї рокы беру зо собов все записник і діктафон, або холем награвам на телефон. Їх, моёго дїда і обидві бабы, їх сородників і камаратів. Дїдо ся лем просять ці їх дам і до радія а бабы ся все утверджують, ці їх там досправды не є видно. 

То суть они, тоты нашы “Остатнї Могикане Русинів”, котры остатнї іщі традічно жыли, традічным жывотом в своїм природным середовиску. А то не лем з того фолклорного або етнолоґічного боку, але і з боку віры і духовного пережываня.

Молода наша ґенераціё, ідьте ку своїм старым родічам на навщіву, позвідайте ся їх на стары співанкы, на стары слова або приповідкы. Опросьте ся їх на пригоды з молодости і на денно-денны тяжкы роботы, котры мы уж днесь не мусиме робити. 

Увидите як ся може і самы од себе радо розбісідують і на кілько інтересностей собі одразу спомянуть. Зробте собі споминку до того своёго мобілу, котрый сьте звыкнуты фурт мати коло себе. Посмотьте ся на їх выроблены рукы і до їх очей, в котрых видно кілько много собі пережыли. 

Вшимяте, же про них не є приказане або неприказане свято, же ходять не лем на Службу Божу, але і на ружанець, вечурню або і на утрінь. Як мають вшытко в учтивости і все ся коло каждого креста і перед каждым їдлом перекрестять. Як ся все помолять, кідь дзвонять дзвоны, як рано не встануть ани вечур не ляжуть без молитвы і помолять ся не аж як уж ,,горить”, но і кідь суть здравы і ,,нич їм не є”.

Посуньте собі годину в тых своїх набитых проґрамах і ідьте за своїма дїдами, бабами, родичами,… Бо і Святе пісьмо нам через старозавітну книгу Проповідателя припоминать, же “Вшытко має свій час…”

Статя была публікована у ґрекокатолицькым русиньскым часописи Артос ч. 4/2023.
Автор тітулной фотоґрафії: Катарина Щіґулінска